29 березня 2022 року для викладачів СумДУ у форматі відеоконференції пройшов вебінар «Нетравматичне спілкування зі студентами на тему війни».

У вебінарі взяли участь доцент Тетяна Олегівна Дегтярьова, старший викладач Ганна Вікторівна Дядченко і викладач кафедри МПІГ Юлія Олексіївна Кліпатська.

Спікером була запрошена Євгенія Дубровська, дитячий психіатр, психотерапевт.

Обговорювались такі питання:

• Як розпочати навчальний процес (перше заняття) під час війни.
• Як правильно налагодити спілкування зі студентами.
• Як реагувати на розповіді студентів про трагічні події (що не бажано говорити).
• Практичні поради щодо психологічної підтримки студентів.

Психотерапевт звернула увагу присутніх на те, що зараз, в умовах воєнного часу, кожен із нас включається більшою чи меншою мірою у психічний процес дисоціації. Це відбувається тоді, коли людина ототожнює себе з подіями чи обставинами, про які дізналась із новин. Спікерка зауважила, що у студентів дисоціація може бути виражена в декілька разів сильніше, тому що в їхньому віці чуттєвість виявляється максимально, тому молодь, як правило, у своєму світосприйнятті не має напівтонів: оперує лише категоріями "важливо - неважливо". Виходячи з цього, психотерапевт запропонувала викладачам декілька способів виходу з дисоціації, які допоможуть на заняттях повернути психіку в момент "тут і зараз".

Крім того, пані Дубровська поділилась із присутніми деякими техніками щодо стабілізації психоемоційного стану:

1. Щоб залишатися в здоровій психіці, щодня або за потреби, можна виписувати відповідно до 4-х основних почуттів (страх, злість, сором+провина, надія) відповіді на запитання "про зараз" на зразок: Що мене сьогодні лякає? Чого я зараз боюся? Чому / на що, на кого я злюсь? Чому я зараз відчуваю провину? За що мені соромно? Яка моя надія?

 "Варто розуміти, що лякатися - це нормально, а бути заляканим - це про відсутність віри та надії", - наголосила психотерапевт.

2. Сформулювати свою надію, яка допомагає виживанню. При цьому слід пам'ятати, що надія базується на вірі, яка не потребує доказів, - віру треба відчути.

3. Зараз любов до рідних часто знаходить вияв як переживання за них (переживання - токсичне, деструктивне почуття), то ж слід перевести переживання у віру та турботу про близьких (віра, турбота - це  конструктивне почуття).

4. Війна - це завжди втрати, тому краще усвідомлено втратити щось, добровільно з цим попрощатися. Це можуть бути давні страхи, неконструктивні моделі і стратегії поведінки, які не відповідають потребам нового часу, матеріально або морально застарілі речі тощо.

Підводячи підсумки, спікерка зауважила, що надія - це саме те почуття, яке допомагає вижити, тому слід формувати надію в освідомленні того, що наші захисники, воюючи, дають всім іншим можливість повноцінно жити, навчатись, розвиватись..., щоб потім разом відбудовувати нашу країну!

Щиро вдячні психотерапевту Дубровській за цінні рекомендації, ефективний тренінг і надані інструменти щодо стабілізації психоемоційного стану, що є вкрай важливим у такий нелегкий для всіх нас час.